Постанова № 6542576, справа № 11/1406

Дата ухвалення: 15 жовтня 2009 р.
Суд: Київський міжобласний апеляційний господарський суд
Форма судочинства: Господарське
Категорія: Лізингові правовідносини
Інстанція: Апеляційна
Регіон: Київська область
Суддя: Федорчук Р. В
Надійшло до реєстру: 13 листопада 2009 р.
Оприлюднено: 16 листопада 2009 р.
Оригінал: Єдиний державний реєстр судових рішень
Текст

КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

____________________________________________

01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31

Іменем України

П О С Т А Н О В А

15.10.09 р. № 11/1406

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Федорчук Р. В (доповідач по справі),

суддів:

Лобань О.І.

Ткаченка Б.О.

секретар судового засідання: Єрмак Л.В.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 15.10.2009 року,

розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301” на рішення господарського суду Черкаської області від 13.07.2009 року

у справі № 11/1406 (суддя –К.І. Довгань)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”

до 1. відкритого акціонерного товариства „Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301”

2. товариства з обмеженою відповідальністю „Корпорація Спецторг”

про стягнення 230 597 грн. 25 коп.

за зустрічним позовом відкритого акціонерного товариства „Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301”

до товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”

про стягнення 344 369 грн. 20 коп.,

в с т а н о в и в :

Господарський суд Черкаської області із урахуванням уточнених позовних вимог 13.07.2009 року прийняв рішення, яким первісний позов задовольнив повністю. Стягнув з відкритого акціонерного товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»та з товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Спецторг»на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» 245 720, 33 грн. боргу чергових лізингових платежів, 32 900 грн. штрафу, 15 524, 44 грн. пені, 5 962, 81 грн. інфляційних., 1 955, 84 грн. 3% річних та понесені судові витрати. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

При винесенні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом встановлено факт наявності заборгованості відповідача 1 за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом на підставі укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, яка виникла у зв’язку з порушенням відповідачем 1 за первісним позовом умов договору щодо сплати чергових лізингових платежів, у зв’язку з чим первісний позов задоволено у повному обсязі.

Разом з тим, місцевий господарський суд відмовляючи в задоволенні зустрічного позову виходив з того, що позивач за зустрічним позовом відповідно до законодавства України та договору фінансового лізингу не має права вимагати повернення виконаного ним зобов’язання згідно договору фінансового лізингу до моменту розірвання спірного договору.

Не погодившись із прийнятим рішенням, ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»звернулось до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення господарського суду Черкаської області від 13.07.2009 року скасувати та прийняти нове рішення, яким: первісний позов задовольнити частково, стягнути солідарно з ВАТ «Черкаське САТП 2301»та ТОВ «Корпорація Спецторг»на користь ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»суму боргу зі сплати лізингових платежів у розмірі 118 729, 07 грн., 3% річних у розмірі 687, 67 грн., збитків, спричинених інфляцією у розмірі 841, 92 грн., пені у розмірі 5 434, 66 грн., в задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом –відмовити; зустрічний позов задовольнити повністю, стягнути з ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»на користь ВАТ «Черкаське САТП 2301»344 369, 20 грн. безпідставно набутих грошових коштів.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що в ході розгляду справи, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими недоведені обставини, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають фактичним обставинам справи.

Позивач за первісним позовом заперечує проти доводів апеляційної скарги з мотивів викладених у відзиві від 17.09.2009 року, вважає її необґрунтованою, а оскаржене рішення місцевого господарського суду Черкаської області вважає законним, обґрунтованим та таким, що має бути залишеним без змін.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 04.08.2009 року, згідно ст. 98 ГПК України, апеляційна скарга була прийнята до апеляційного провадження та призначена до розгляду в судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

У судовому засіданні 01.10.2009 року колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, задовольнила клопотання (в порядку ч. 4 ст. 69 ГПК України) представників сторін про вирішення справи у більш тривалий строк, ніж встановлено ч. 1 ст. 69 ГПК України.

Представники відповідачів у судових засіданнях надали пояснення суду та підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі, вважають їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а рішення господарського суду Черкаської області від 13.07.2009 року таким, що підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Представники позивача у судових засіданнях надали пояснення суду та заперечили проти доводів апеляційної скарги, вважають їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду, вважають законним обґрунтованим та такими, що має бути залишеним без змін.

Колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду 15.10.2009 року було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Як свідчать п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, встановила наступне.

15.01.2008 року між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»та ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»укладено Договір фінансового лізингу № 080115-14/ФЛ-Ю-А, далі –Договір.

За умовами вказаного договору позивач за первісним позовом зобов’язався передати першому відповідачу за первісним позовом в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, що зазначене в специфікації до договору, а останній зобов'язався прийняти майно та своєчасно сплачувати періодичні лізингові платежі у порядку та строки передбачені договором.

Згідно пунктів 3.1.1, 3.1.2 Договору фінансового лізингу та додатку № 1 до договору у вигляді графіку сплати лізингових платежів, лізингові платежі містять дві складові і включають платежі з відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу і винагороду (комісію) Лізингодавцю за користування отриманим у лізинг майном з урахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1 - 3.4.5 Договору фінансового лізингу.

Платежі за Договором фінансового лізингу здійснюються в національній валюті України (гривнях) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця в установі банку відповідно до графіку сплати лізингових платежів з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долара США на дату сплати лізингового платежу.

Статтею 17 Договору фінансового лізингу сторони передбачили право Лізингоодержувача придбати у власність предмет лізингу по спливу зазначеного у договорі строку користування ним на умовах фінансового лізингу, а також передбачили відповідальність лізингодавця „ВіЕйБі Лізинг” за відмову продажу майна лізингоодержувачу. Вказаною статтею договору передбачено умови переходу права власності на майно до ВАТ „Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301” і викуп останній предмету лізингу.

Положення договору фінансового лізингу щодо умов переходу права власності на майно до Відповідача 1 (викуп майна) також знайшли своє відображення в додатковій угоді від 27.10.2008 року до договору фінансового лізингу № 080115-14/ФЛ-Ю-А.

У п. 8.2.1 Договору фінансового лізингу сторони передбачили зобов'язання Лізингоодержувача щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення Лізингодавцю звіту за формою, встановленою у додатку № 3 цього Договору фінансового лізингу.

Згідно з п. 11.2.1 Договору фінансового лізингу за прострочення сплати лізингових платежів Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період прострочення, за кожний день прострочення.

Пунктом 11.2.3 Договору фінансового лізингу передбачено штраф за неподання Лізингодавцю інформації про стан та місцезнаходження майна у розмірі 1 % від загальної його вартості на момент укладення Договору фінансового лізингу за кожний випадок такого порушення.

В пункті 16.3.2 Договору фінансового лізингу зазначено про можливість розірваня договору в односторонньому порядку Лізингодавцем на його вимогу в разі, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком сплати лізингових платежів.

Актами прийому –передачі майна в користування від 15.02.2008 року за договором фінансового лізингу від 15.01.2008 року ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»передало, а ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»прийняло майно, що є предметом лізингу, а саме: сідельний тягач RENAULT PREMIUM модель 380.19 Т НТ 1100 (ЕВРО-3), 2008 року випуску, державний номер АА 4961 НА та напівпричіп тент марки «Коgel»модель Cargo-Maxx SN 24 Р 120 V1.130, 2007 року випуску, державний номер АА 6959 ХТ.

З матеріалів справи також вбачається, що 17.01.2008 року між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»та ТОВ «Корпорація Спецторг»(Відповідачем 2) з метою забезпечення зобов'язань ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»було укладено Договір поруки № 080117-05/П (а.с. 42).

За умовами вказаного договору другий відповідач зобов'язується відповідати перед позивачем за первісним позовом за виконання першим відповідачем усіх грошових зобов'язань за Договором в повному обсязі.

За доводами позивача перший відповідач не виконував належним чином зобов’язання щодо сплати періодичних лізингових платежів, внаслідок чого у ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»утворилась заборгованість у сумі 245 720, 33 грн.

У зв’язку з невиконанням першим відповідачем умов договору фінансового лізингу за повідомленням позивача від 23.06.2009 року договір фінансового лізингу на вимогу лізингодавця «ВіЕйБі Лізинг»було розірвано, предмет лізингу повернуто товариству «ВіЕйБі Лізинг»про, що не заперечувалось представниками сторін в судовому засіданні.

В уточненому відзиві на позов представники ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»та представник ТОВ «Корпорація Спецторг»визнали позов частково, а саме щодо стягнення суми боргу зі сплати лізингових платежів у розмірі 118 729, 07 грн., 3 % річних у розмірі 687, 67 грн., збитків спричинених інфляцією у розмірі 841, 92 грн., пені у розмірі 5 434, 66 грн.

В зустрічному позові представник ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»просив стягнути з ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»на користь акціонерного товариства 344 369, 20 грн. безпідставно набутих грошових коштів, які були сплачені Відповідачем 1 в рахунок відшкодування частини вартості майна за договором фінансового лізингу, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, дослідивши наявні у справі матеріали, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права прийшла до висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає до задоволення, позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про лізинг»відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю –продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Частиною 2 ст. 9 ЦК України встановлено, що Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Із змісту ч. 1 ст. 175 ГК України вбачається, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом –ч. 2 ст. 4 ГК України

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України законодавчо закріплено можливість сторін договору відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Але сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Представники ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»в своїх доводах щодо задоволення позовних вимог про стягнення боргу за лізинговими платежами в сумі 245 720, 33 грн. та стягнення штрафу, пені, інфляційних витрат і трьох відсотків річних на загальну суму 56 343, 09 посилаються на те, що договором про фінансовий лізинг передбачено право товариства на коригування в залежності від курсу гривні до долару США і збільшення частини лізингових платежів –лізингової винагороди (комісії), що відповідає вимогам діючого законодавства.

Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суд не погоджується з вказаними твердженнями позивача за первісним позовом виходячи з наступного.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України передбачено встановлення виключно законами України статусу національної валюти, а також статусу іноземної валюти на території України.

Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, грошовий еквівалент це вираження вартості товарів робіт послуг, яка визначена в національній валюті –гривні, у співвідношенні до іноземної валюти та її вартості, в даному випадку долара США.

З договору фінансового лізингу з додатками вбачається, що сторонами вказаного договору не визначено грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті. Вказане підтверджується текстом договору фінансового лізингу з додатками.

З договору фінансового лізингу вбачається, що сторони визначили загальну вартість майна та загальну суму винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане в лізинг майно на момент укладення договору в національній грошовій одиниці України гривні. Грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, а саме в доларах США, в договорі фінансового лізингу сторонами не визначено.

При цьому матеріали справи свідчать про відсутність імпортної складової в отриманому в лізинг майні, оскільки дане майно було придбано у резидента України, а тому позивач за первісним позовом відповідно до Постанови КМУ «Про удосконалення порядку формування цін»№ 1998 від 18.12.1998р. не мав права здійснювати коригування лізингових платежів, і відповідно заборгованості першого відповідача перед позивачем, на курс долара США.

Пунктом 3.1. договору фінансового лізингу передбачено лізингові платежі у вигляді: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна, та винагороду (комісії) лізингодавцю за отримане в лізинг майно, з урахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1. –3.4.5.

Вказаними пунктами передбачено можливість товариства «ВіЕйБі Лізинг»коригувати частину лізингових платежів –комісію (винагороду) Лізингодавцю за отримане в лізинг майно.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»лізингові платежі можуть включати : суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Системний аналіз зазначенної норми, а також інших положень закону України «Про фінансовий лізинг», зокрема (ч.1 ст.2), частини 2 ст.806 ЦК України, свідчить про те, що платежі у вигляді відшкодування частини вартості предмета лізингу не є обов”язковою складовою лізингових платежів, як на це посилався в судовому засіданні представник лізингодавця «ВіЕйБі Лізинг», а лише можуть бути частиною останніх, в залежності від наявності чи відсутності волевиявлення сторін за договором фінансового лізингу щодо подальшого викупу предмету лізингу лізингоодержувачем і переходу до нього права власності на вказане майно.

В даному договорі фінансового лізингу відображено волевиявлення сторін щодо подальшого викупу предмету лізингу Відповідачем 1, у зв’язку з чим, за умовами договору фінансового лізингу і покладено на Відповідача 1 обов’язки щодо сплати платежів на відшкодування частини вартості предмету лізингу.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачені права лізингодавця, які не містять права на коригування лізингової винагороди за отримане у користування майно в т.ч. з врахуванням курсу гривні до долара США.

Зміна курсу гривні до долара США не тягне за собою збільшення витрат з боку лізингодавця за договором фінансового лізингу, правовідносини сторін за вказаним договором не пов’язані із співвідношенням курсу гривні до долару США, тому зміна курсу долара не може змінювати вказані правовідносини.

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, в тому числі, зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. В той же час, зміст договору лізингу в частині умов щодо коригування розміру лізингової винагороди суперечить вказаній нормі закону, що є підставою недійсності правочину в цій частині.

З аналізу вищенаведеного колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку про те, що позивачем неправомірно здійснено коригування розмірів лізингових платежів, і відповідно заборгованості першого відповідача з врахуванням зміни курсу гривні до долара США, оскільки законодавством України не передбачено його право щодо коригування лізингової винагороди. Таке коригування призводить до збільшення загальної вартості визначених на момент укладення договору зобов’язань Відповідача 1 в частині лізингової винагороди (комісії) лізингодавцю за користування отриманим в лізинг майном.

Зазначене порушує права Відповідача 1, та суперечить як вимогам ст.203 ЦК України щодо вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, так і загальним засадам цивільного законодавства та засадам, на яких має ґрунтуватися зобов’язання у вигляді добросовісності, розумності та справедливості (п.6 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України).

З врахуванням викладеного, вказана частина договору лізингу щодо коригування розміру лізингової винагороди, як така, що суперечить законодавству визнається недійсною згідно п.1 ст.83 ГПК України.

Згідно ч. 3, 5 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 2. ст. 189 ГК України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Частиною 2 ст. 198 ЦК України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.

Встановлення ціни у доларовому еквіваленті між суб'єктами господарювання на території України за відсутності імпортної складової у структурі ціни продукції, послуги, прямо заборонено Постановою Кабінету Міністрів України №1998 «Про удосконалення порядку формування цін». Така заборона виражена застереженням щодо наявності імпортної складової в структурі ціни як підстави для встановлення еквівалента такої ціни у іноземній валюті.

Статтею 117 Конституції України передбачено, що постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання.

Таким чином, застосування коригування лізингових платежів (в т.ч. в частині винагороди (комісії) Лізингодавцю) відбувалось з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки відсутня імпортна складова у структурі ціни переданого в лізинг майна (докази придбання такого майна у резидента України з проведенням розрахунків у національній валюті містяться в матеріалах справи), а тому і пункти 3.4.1.- 3.4.5. Договору фінансового лізингу щодо формування ціни шляхом майбутнього коригування лізингових платежів не ґрунтується на вимогах закону.

Враховуючи, що майно, яке є предметом Договору фінансового лізингу придбано у резидента України з проведенням розрахунків виключно в національній валюті (тобто не містить імпортної складової в розумінні постанови Кабінету Міністрів України № 1998 від 18.12.1998 року) у Лізингодавця при укладанні договору були відсутні правові підстави щодо подальшого коригування розмірів лізингових платежів в залежності від зміни курсу гривні до долара США.

Доводи позивача стосовно передбаченої ст. 533 ЦК України можливості встановлення еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті колегія не приймає до уваги, оскільки грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті у договорі фінансового лізингу визначено не було, а також з врахуванням особливостей правового регулювання питання формування ціни у господарських відносинах.

Стосовно встановлення відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 1 % загальної вартості майна за неподання щоквартальних звітів про стан та місцезнаходження майна (п.11.2.3), колегія дійшла висновку про те, що така умова договору не відповідає чинному законодавству з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 9 ЦК України встановлено, що Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, встановлення у договорі між учасниками господарських відносин відповідальності за невиконання майнових зобов'язань, регулюється Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції

Частиною 1 ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій за таке порушення законом не визначений, а п. 11.2.3. договору протирічить вичерпному переліку альтернативних способів встановлення штрафних санкцій закріплених ч. 4 ст. 231 ГК України та протирічить визначенню поняття штрафу (ч. 2 ст.549 ЦК України).

Як вбачається з визначення поняття штрафу, що міститься у ЦК України та можливих способів встановлення штрафних санкцій, вичерпний перелік яких міститься у ГК України, відповідальність у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, напряму залежить від зобов'язання, за порушення якого вона встановлюється, а тому, доводи позивача про те, що визначення відповідальності у вигляді штрафу закріплене у договорі відповідає чинному законодавству та є нічим іншим як встановлення відповідальності у певній, визначеній грошовій сумі, колегія суддів апеляційної інстанції не приймає до уваги.

Щодо неповернення частини лізингових платежів, спрямованих на відшкодування вартості майна, колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду було встановлено наступне.

Лізингоодержувач, звернувшись до лізингодавця з проектом змін до договору фінансового лізингу щодо врегулювання розміру лізингових платежів, отримав відмову з боку останнього з вимогою розірвання договору і повернення майна. Лізингоодержувач з незалежних від нього причин погодився на дострокове розірвання Договору фінансового лізингу.

Оскільки внаслідок вказаних дій лізингоодержувача Відповідач 1 втратив право подальшого викупу предмету лізингу, незважаючи на часткову сплату ним вартості останнього, він просив Лізингодавця повернути безпідставно набуті грошові кошти сплачені ним як платежі на відшкодування частини вартості майна в розмірі 344 369, 20 грн., які відповідно до ч. 2 ст. 570 Цивільного кодексу України та графіку сплати лізингових платежів, який є додатком до договору фінансового лізингу, є авансовим платежем, що підлягає поверненню.

Відповідно до п. 17.2. Договору, Лізингоодержувач мав право придбати (викупити) майно, а Лізингодавець зобов'язаний був продати Лізингоодержувачу предмет лізингу на умовах, викладених у цьому Договорі.

Однією з таких умов була вартість, за якою повинно було здійснюватись придбання Лізингоодержувачем майна, з врахуванням вже сплаченої попередньо періодичними платежами згідно графіку сплати лізингових платежів на момент викупу частини вартості вказаного майна.

Враховуючи право викупу майна, переданого в лізинг сторони окремо визначили графік платежів направлених на оплату вартості майна (відшкодування частини вартості майна) та графік платежів за користування майном (винагорода (комісія) Лізингодавцю за отримане в лізинг майно).

Статтею 2 Законом України «Про фінансовий лізинг»передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку.

Таким чином, сторони фактично перебували в стосунках найму (оренди) з правом викупу майна переданого в оренду, де Лізингоодержувач зобов'язаний платити винагороду (комісію) за весь час користування майном та зобов'язаний також був вчиняти платежі, направлені на відшкодування частини вартості майна для подальшого його викупу, разом іменовані –лізингові платежі. Наявні два різні зобов'язання одне з яких безпосередньо стосується Договору фінансового лізингу в частині оплати за користуванням майном, а інше містить ознаки попереднього договору щодо подальшого викупу майна (купівля-продаж) і направлене на виконання відкладальних умов з боку Лізингоодержувача, що відповідає положенням ч.2 ст.628 ЦК України.

Враховуючи наявне розмежування зобов'язань, платежі у вигляді винагороди (комісії) за весь час користування майном правомірно належать Лізингодавцю, а платежі, направлені на відшкодування частини вартості майна підлягають поверненню Лізингоодержувачу, як безпідставно набуті, підстава набуття яких відпала у зв'язку з припиненням договірних стосунків в т.ч. права подальшого викупу майна за ціною, зменшеною на розмір платежів, направлених на відшкодування частини вартості майна, оскільки право на придбання предмету лізингу втрачено.

Із змісту ст. 1212 ЦК України вбачається, що особа зобов'язана повернути майно коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зазначені положення згідно п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні. Пунктом 16.6. договору передбачено, що у випадку розірвання (дострокового припинення) цього договору раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають. Вказаний пункт договору щодо неповернення лізингових платежів, направлених на відшкодування вартості майна, протирічить вимогам ст. 1212 ЦК України, та загальним засадам цивільного законодавства і засадам, на яких має ґрунтуватися зобов’язання у вигляді добросовісності, розумності та справедливості (п.6 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України).

З врахуванням викладеного, відповідно до ч.1 п.1 ст.83 ГПК України, наявні підстави для визнання недійсним пункту 16.6 договору фінансового лізингу, який суперечить законодавству.

Виходячи з наведеного, зустрічний позов є обґрунтованим і підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору.

Частиною 2 ст. 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 3 та ст. 509 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства та водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З урахуванням фактичних обставин належного виконання до 17.12.2008 року Лізингоодержувачем умов Договору фінансового лізингу, сплати ним лізингових платежів, відсутності визначення в договорі еквіваленту розміру заборгованості в іноземній валюті, а також факту неправомірного коригування розміру лізингових платежів на зміну курсу гривні до долара США і, як наслідок, користування Лізингодавцем надміру сплаченими грошовими коштами, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та засад, на яких має ґрунтуватися зобов”язання у вигляді добросовісності, розумності та справедливості (п.6 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України), колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що уточнений відзив Відповідача 1 на позов (а.с. 147 –148) є обґрунтованим, з врахуванням чого з відповідачів солідарно підлягає стягненню сума боргу зі сплати лізингових платежів у розмірі 118 729, 07 грн., 3% річних у розмірі 687, 67 грн.; збитки, спричинені інфляцією у розмірі 841, 92 грн.; пеня у розмірі 5 434, 66 грн.

При цьому колегія судів враховує також фактичні обставини, які призвели до часткового порушення графіку лізингових платежів з боку Відповідача 1, які відбулись незалежно від волі останнього щодо належного виконання умов договору, а саме внаслідок дій лізингодавця ТОВ «ВіЕйБі Лізинг», що вбачається з матеріалів справи, зокрема із пропозиції Відповідача 1 про внесення змін до договору фінансового лізингу.

Крім цього, судом апеляційної інстанції перевірено розміри нарахувань 3% річних, збитків спричинених інфляцією та пені здійснених відповідачем за первісним позовом на суму заборгованості, і встановлено, що вказані розміри нарахувань є арифметично вірними.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Представником ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»в розумінні ст. 33 ГПК України належним чином доведені обставини справи які викладені в апеляційній скарзі, а відповідачем не спростовано та не доведено протилежне.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаціно –технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст. 49 ГПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення господарського суду Черкаської області від 13.07.2009 року прийняте за неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, за недоведеністю обставин, які місцевий господарський суд визнав встановленими та невідповідністю висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, за неправильного застосування норм матеріального права, тому зазначене рішення підлягає скасуванню на підставі ст. 104 ГПК України, а апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 43, 99, 101 –105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301» на рішення господарського суду Черкаської області від 13.07.2009 року у справі № 11/1406 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 13.07.2009 року у справі № 11/1406 скасувати.

3. Прийняти по справі нове рішення, яким:

- визнати недійсним пункт 16.6 договору фінансового лізингу № 081115-14/ФЛ-Ю-А від 15.01.2008 року яким передбачено, що у випадку розірвання (дострокового припинення) цього договору, з причин зазначених у даному договорі та/або у законодавстві України, раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають;

- первісний позов задовольнити частково, стягнути солідарно з ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»та ТОВ «Корпорація Спецторг»на корить ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»суму боргу зі сплати лізингових платежів у розмірі 118 729, 07 грн., 3 % річних у розмірі 687, 67 грн., збитків спричинених інфляцією у розмірі 841, 92 грн., пені у розмірі 5 434, 66 грн. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовити;

- зустрічний позов задовольнити повністю, стягнути з ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»на користь ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»344 369, 20 грн. безпідставно набутих грошових коштів.

4. Стягнути з ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»(код ЄДРПОУ 03080991) на користь ВАТ «ВіЕйБі Лізинг»(код ЄДРПОУ 33880354) 628, 90 грн. державного мита за подання позову та 127, 92 грн. за інформаціно – технічне забезпечення судового процесу;

- стягнути з ВАТ «Корпорація Спецторг»(код ЄДРПОУ 30630061) на користь ВАТ «ВіЕйБі Лізинг»(код ЄДРПОУ 33880354) 628, 90 грн. державного мита за подання позову та 127, 92 грн. за інформаціно –технічне забезпечення судового процесу;

- стягнути з ВАТ «ВіЕйБі Лізинг»(код ЄДРПОУ 33880354) на користь державного бюджету України 100 грн. недоплаченого державного мита за подання позову.

5. Стягнути з ВАТ «ВіЕйБі Лізинг»(код ЄДРПОУ 33880354) на користь ВАТ «Черкаське спеціалізоване автотранспортне підприємство 2301»(код ЄДРПОУ 03080991) 3 443, 69 грн. державного мита за подання позову, 312, 50 грн. за інформаційно –технічне забезпечення судового процесу та 2 603, 69 грн. державного мита за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Доручити господарському суду Черкаської області видати відповідні виконавчі документи.

7. Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду по даній справі набирає законної сили з дня її прийняття відповідно до ст. 105 ГПК України.

8. Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України відповідно до ст. 105 ГПК України.

9. Матеріали справи № 11/1406 повернути до господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя: Федорчук Р. В

Судді:

Лобань О.І.

Ткаченко Б.О.

Дата відправки 02.11.09