Постанова № 20958366, справа № 2а/1570/3299/2011

Дата ухвалення

16 січня 2012 р.

Суд

Одеський окружний адміністративний суд

Форма судочинства

Адміністративне

Інстанція

Перша

Регіон

Одеська область

Суддя

Соколенко О. М.

Надійшло до реєстру

23 січня 2012 р.

Оприлюднено

23 січня 2012 р.

Оригінал: Єдиний державний реєстр судових рішень

Текст

1

Справа № 2а/1570/3299/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2012 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді –Соколенко О.М.

при секретарі –Кулішенко Є.С.

за участю: представника позивача –ОСОБА_1.(за довіреністю);

представника відповідача –ОСОБА_2 (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом «Іллічівський судноремонтний завод»у формі товариства з обмеженою відповідальністю до державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов «Іллічівський судноремонтний завод»у формі товариства з обмеженою відповідальністю до державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000392350 від 25.03.2011 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 318091 грн. 00 коп.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що державною податковою інспекцією у м. Іллічівську було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період грудень 2010 року, за результатами якої відповідачем складено акт від 22.03.2011 р. № 632/23-0302/32333962. Вказаним актом встановлено порушення позивачем ч. 5 ст. 203, ч.1,2 ст.215, ст. 216 Цивільного кодексу України, та п.п. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4., п.п.7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000392350 від 25.03.2011 року.

Як зазначає позивач, висновок відповідача про порушення позивачем вказаних норм законодавства обґрунтовується тим, що між позивачем - «Іллічівський судноремонтний завод»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - TOB «ІСРЗ») та TOB «Монтаж-23»25.09.2008 року був укладений договір (правочин) без мети настання реальних наслідків; підприємством порушено ч. 5 ст. 203, ч.1,2 ст.215, ст. 216, ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави; а отже, на думку відповідача цей правочин (договір) є нікчемним.

В свою чергу, в обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що відповідачем безпідставно зроблені висновки про нікчемність правочину між позивачем та TOB «Монтаж-23», оскільки не наведено жодних обґрунтованих доводів, що цей правочин порушує публічний порядок та не надано жодних доказів щодо наявності наміру у сторін правочину порушити публічний порядок. Позивач вказує, що договір підряду № 17 (49-311-08) від 25.09.2008 р., укладений між TOB «ІСРЗ»та TOB «Монтаж-23»є реальним договором, спрямованим на настання правових наслідків, що ним обумовлені, в результаті якого TOB «ІСРЗ»дійсно отримало (прийняло) та оплатило роботи з реконструкції дев'ятиповерхової будівлі гуртожитку TOB «ІСРЗ», яка знаходилась у небезпечному стані. Підтвердженням вказаного є договір, підписаний уповноваженими на те особами, оформлений у встановленій формі, з погодженими істотними умовами договору та з відповідними додатками, в яких встановлений перелік необхідних до виконання робіт. Роботи за вказаним договором виконані належним чином, про що свідчить фактичний стан об'єкту та акти приймання виконаних підрядних робіт. Також, як зазначає позивач, TOB «ІСРЗ»згідно з висновком ДП «Укрінвестекспертиза»№ 19 від 16.06.2005 р., на підставі погоджень ФДМ України № 10-16-5306 від 25.04.2005 р. та РВ ФДМ України по Одеській області № 11-05-04298 від 17.09.2010 р., здійснило реконструкцію гуртожитку № 1 згідно кошторисів та актів виконаних підрядних робіт, наданих TOB «Монтаж-23».

Отже, позивач вважає, що правочин, який було укладено між TOB «ІСРЗ»та TOB «Монтаж-23»ніяким чином не був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Зазначений договір реально виконувався сторонами, на підтвердження чого наявна первинна документація, яка спростовує висновки відповідача відносно того, що договір підряду фактично не був виконаний. Документи, надані TOB «ІСРЗ»до перевірки, мають всі ознаки первинних документів, які встановлено Законом України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні», а отже, на думку позивача, цілком правомірним є підтвердження відомостей, які містяться у договорі та відповідних податкових накладних.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що укладений між TOB «ІСРЗ»та TOB «Монтаж-23»правочин є чинним і таким, що відповідає вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України та не підпадає під дію норм ч.ч. 1, 2 ст. 215. ст. 216 ЦК України. Таким чином, як зазначає позивач, висновки відповідача в акті перевірки щодо порушення позивачем ч. 5 ст. 203, ч.1,2 ст.215, ст. 216 Цивільного кодексу України, та п.п. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4., п.п.7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованими, а прийняте на його на підставі податкове повідомлення-рішення № 0000392350 від 25.03.2011 року є протиправним та підлягає скасуванню. Водночас, позивач зазначив, що сплачена за вказаним податковим повідомленням-рішенням сума є надмірно сплаченим платежем до бюджету.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (т.1, а.с.38-41), в яких зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки в результаті порушення TOB «Монтаж-23»приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з TOB «Іллічівський судноремонтний завод»на реалізацію робіт, послуг на адресу останнього, мають протиправний характер. А такі правочини, внаслідок яких неправомірно віднесений ПДВ до складу податкових зобов'язань, по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави та суперечать інтересам держави та суспільства, вважаються такими, що порушують публічний порядок, а отже згідно з ч.2 ст. 228 Цивільного Кодексу є нікчемними. Таким чином, як зазначає відповідач, TOB «ІСРЗ»порушило: ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених TOB «ІСРЗ»з TOB «Монтаж-23»при придбанні та продажу робіт по реконструкції 9-типоверхової будівлі гуртожитку TOB «ІСРЗ», а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача»та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого TOB «ІСРЗ»безпідставно сформовано податковий кредит в грудні 2010 року на суму ПДВ 254473 грн. при придбанні робіт по реконструкції 9-типоверхової будівлі гуртожитку від TOB «Монтаж-23», в результаті чого TOB «ІСРЗ»занижено суму податку на додану вартість за грудень 2010р. у розмірі 254473 грн., та до позивача застосовані фінансові санкції у сумі 63618 грн., відповідно до Податкового кодексу України. Отже, відповідач вважає, що в результаті здійснення TOB «ІСРЗ»нікчемних правочинів у позивача немає підстав для формування податкового кредиту по операціях, де правочини є нікчемними. У зв'язку із вищезазначеним, ДПІ у м. Іллічівську вважає, що податкове повідомлення - рішення № 0000392350 від 25.03.2011 року прийнято правомірно та скасуванню не підлягає.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та наданих поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнала та просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, ознайомившись з запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

«Іллічівський судноремонтний завод»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - TOB «ІСРЗ»), (ідентифікаційний код 32333962), зареєстроване Виконавчим комітетом Іллічівської міської ради Одеської області 20.02.2003 року, номер запису № 15541050003000050, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії НОМЕР_1 (т.1, а.с.68).

Як встановлено судом, позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 05.03.2003 року за № 1986 (т.1, а.с.8), та станом на момент розгляду справи підприємство перебуває на обліку в ДПІ у м. Іллічівську.

У період, за який проводилась перевірка, TOB «ІСРЗ» було зареєстроване, зокрема, платником податку на додану вартість, що підтверджується пп.2.4.1, 2.4.2 п.2.4 акту перевірки (т.1, а.с.8), та не заперечувалось сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу ДПІ у м. Іллічівську від 21.03.2011 р. № 236 (т.1, а.с.6, зворотній бік), згідно із п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України начальником відділу податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у м. Іллічівську ОСОБА_3 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка «Іллічівський судноремонтний завод»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 32333962) з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період грудень 2010 року.

За результатами вказаної перевірки ДПІ у м. Іллічівську складено акт від 22.03.2011 року № 632/23-0302/32333962, яким встановлено порушення позивачем ч. 5 ст. 203, ч.1,2 ст.215, ст. 216 Цивільного кодексу України, та п.п. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4., п.п.7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(т.1, а.с.7-13).

Не погодившись з актом перевірки ТОВ «ІСРЗ» направило заперечення до акту перевірки на адресу ДПІ у м. Іллічівську (т.1, а.с.14), за результатами розгляду яких, ДПІ у м. Іллічівську надала відповідь на заперечення від 04.04.2011 року, в якій повідомила, що висновки акту перевірки вважає обґрунтованими, а заперечення позивача є несуттєвими та не можуть бути враховані при винесенні рішення за вищевказаним актом (т.1, а.с.15-17).

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Іллічівську прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000392350 від 25.03.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 318091 грн.00 коп., в тому числі, за основним платежем –254473 грн.00 коп. та 63618 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п.п. 7.4.1 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(т.1, а.с.18).

Судом встановлено, що підприємство сплатило суму визначеного у податковому повідомлені-рішенні грошового зобов’язання з ПДВ, що підтверджується копією платіжного доручення від 30.03.2011 року № 1390 (т.1, а.с.19), проте, не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача оскаржило його до суду.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про протиправність даного рішення, оскільки воно прийнято відповідачем безпідставно та необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, виходячи з наступного.

В акті перевірки зазначається, що згідно аналізу податкової звітності TOB «ІСРЗ», а саме декларації з ПДВ за грудень 2010 р. та додатку № 5 (розділ «податковий кредит») до цієї декларації «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», встановлено, що податковий кредит по ПДВ за грудень 2010 р. сформовано на загальну суму ПДВ 1407709 грн., у тому числі за рахунок постачальника TOB «Монтаж-23»(код 32004980) на суму ПДВ 301333 грн.

Разом з тим, у ході проведення позапланової невиїзної перевірки TOB «Монтаж-23»з питань правомірності визначення показників податкової декларації з ПДВ за грудень 2010 року (акт від 18.03.2011 р. № 594/23-0302/32004980), у ході якої TOB «Монтаж-23»надало договір субпідряду № 23 від 04.10.2010 р., укладений TOB «Монтаж-23»(Замовник) з TOB «Профстрой плюс ЛТД»(Виконавець), згідно з яким Замовник виконує реконструкцію гуртожитку TOB «Іллічівський судноремонтний завод». Вартість робіт згідно договору складає 1526840 грн., у т.ч. ПДВ 254473,33грн. TOB «Профстрой плюс ЛТД»виписало податкову накладну від 31.12.2010 р. № 297 на загальну суму 1526840 грн. (у т. ч. ПДВ 254473,33грн.). За результатами перевірки встановлені порушення TOB «Монтаж-23»: ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених TOB «Монтаж-23»з TOB «Профстрой плюс ЛТД»та TOB «ІСРЗ»при придбанні та продажу послуг, в зв’язку з чим послуги по вказаних правочинах не були передані; п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п.7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податкові зобов'язання TOB «Монтаж-23»в грудні 2010р. на 254473 грн.; та п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит TOB «Монтаж-23»в грудні 2010 р. на суму 254473 грн.

Враховуючи, що в силу нікчемності угод TOB «Профстрой плюс ЛТД», які укладені з контрагентами у періоді з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р., контрагент-постачальник TOB «Профстрой плюс ЛТД»не поставило на адресу TOB «Монтаж-23»роботи по реконструкції 9-типоверхової будівлі гуртожитку TOB «ІСРЗ»по договору субпідряду № 23 від 04.10.2010 р. по податковій накладній від 31.12.2010 р. № 297 на загальну суму 1526840 грн. (у т. ч. ПДВ 254473,33грн.), то відповідно TOB «Монтаж-23»не могло поставити вказані роботи на адресу TOB «Іллічівський судноремонтний завод».

В результаті порушення TOB «Монтаж-23»своїх податкових зобов’язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з TOB «Іллічівський судноремонтний завод»на реалізацію робіт, послуг на адресу останнього, мають протиправний характер. А такі правочини, внаслідок яких неправомірно віднесений ПДВ до складу податкових зобов'язань, по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави та суперечить інтересам держави та суспільства, вважаються такими, що порушують публічний порядок, а отже згідно з ч.2 ст. 228 Цивільного Кодексу є нікчемними.

В ході перевірки TOB «Монтаж-23», здійсненої ДПІ у м. Іллічівську (акт від 18.03.2011 р. № 594/23-0302/32004980), встановлено відсутність поставок робіт по реконструкції 9-типоверхової будівлі гуртожитку TOB «ІСРЗ», що свідчить про укладення угод TOB «Монтаж-23»без мети настання реальних наслідків, в зв’язку з чим правочини по передачі вказаних робіт TOB «ІСРЗ»відповідно до ч.1, 5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215 ЦК України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю.

Виходячи з вищевикладеного та на порушення TOB «ІСРЗ»п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно сформувало податковий кредит в грудні 2010 року на суму ПДВ 254473 грн. при придбанні робіт по реконструкції 9-типоверхової будівлі гуртожитку від TOB «Монтаж-23»

Тобто, як вбачається з акту перевірки, в основу висновків за актом перевірки про порушення позивачем ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216, ЦК України та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідачем покладено ту обставину, що угода між TOB «ІСРЗ»та TOB «Монтаж-23»є нікчемною, не спричиняє реального настання правових наслідків, порушує публічний порядок, платники податків не мали намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, тощо.

Проте, суд не погоджується з вищевикладеними висновками перевіряючого органу, та зазначає наступне.

Згідно договору від 10.10.2007 року про внесення змін до Договору оренди № 687 цілісного майнового комплексу підприємства «Іллічівський судноремонтний завод»від 05.09.2003 року, із змінами та доповненнями, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (надалі –Орендодавець) та «Іллічівський судноремонтний завод»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі –Орендар), Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс ДП «Іллічівський судноремонтний завод»(надалі –майно Підприємства). Згідно п.п.4.1 вказаного Договору, амортизаційні відрахування на орендоване майно Підприємства залишаються в розпорядженні Орендаря і використовуються для відновлення орендованих основних фондів. Пункти 5.3, 5.4 Договору передбачають, що Орендар зобов’язується: забезпечити збереження орендованого майна Підприємства, запобігати його пошкодженню і псуванню; своєчасно здійснювати за рахунок власних коштів поточний ремонт. Капітальний та інші види ремонтів орендованого майна Підприємства Орендар здійснює за рахунок власних коштів за попереднім дозволом Орендодавця. Відповідно до п. 6.7. Договору, при наявності погодженого з Мінтрансзв’язку України проекту реконструкції (модернізації), технічного переобладнання цілісного майнового комплексу, Орендар має право у встановленому порядку здійснювати передбачені проектом роботи щодо реконструкції та технічного переоснащення Підприємства, що може включати добудування будівель і споруд, перепланування приміщень, поліпшення орендованого майна. Згідно п.10.1. цей Договір укладено строком до четвертого вересня 2025 року включно (т.1, а.с.51-54).

Як встановлено судом, до цілісного майнового комплексу ДП «Іллічівський судноремонтний завод»належить, в тому числі, гуртожиток №1 TOB «ІСРЗ», розташований за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, с. Олександрівка, вул. Перемоги, 91.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.04.2005 року за № 10-16-5306 Фонд державного майна України надав відповідь на адресу «Іллічівський судноремонтний завод»у формі товариства з обмеженою відповідальністю, в якій зазначив, що згідно з розділом 4 Договору оренди № 687 від 05.09.2003 року, амортизаційні відрахування на орендоване майно Підприємства залишаються в розпорядженні Орендаря і використовуються для відновлення орендованих основних фондів. Поліпшення орендованого майна Підприємства, здійснені за рахунок амортизаційних відрахувань на орендоване майно, є власністю держави і компенсації не підлягає. У зв’язку з вищевикладеним Фонд державного майна України принципово не заперечує проти проведення поліпшень орендованого майна за рахунок амортизаційних відрахувань, а саме: гуртожитку №1; обладнання заводу; плавзасобів заводу; будівель і споруд; залізничних колій (т.1, а.с.55).

Також, в матеріалах справи наявний комплексний експертний висновок Укрінвестекспертизи від 16.06.2005 року №19 (позитивний) щодо затверджуваної частини робочого проекту реконструкції гуртожитку №1 TOB «ІСРЗ», розташованого за адресою: Одеська область, АДРЕСА_1 (т.1, а.с.57-59).

Судом встановлено, що 25 вересня 2008 року між «Іллічівський судноремонтний завод»у формі товариства з обмеженою відповідальністю (Замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Монтаж-23»(Підрядник) укладено договір підряду № 17 (49-311-08), (надалі –Договір). Згідно з п.1.1 даного Договору, Підрядник зобов'язується на свій ризик, власними силами та засобами провести роботи по реконструкції гуртожитку №1 TOB «ІСРЗ», розташованого за адресою: м. Іллічівськ, с. Олександрівка, вул. Перемоги, 91 згідно робочого проекту реконструкції гуртожитку №1 TOB «ІСРЗ», а також, у разі необхідності, виконати інші, пов’язані з цим, роботи. Пункт 2.2.8 Договору передбачає, що Підрядник зобов'язаний контролювати розміри здійснених ним витрат і не допускати перевищення узгодженого Сторонами кошторису. Пункт 2.2.11 Договору оговорює, що Підрядник має право залучати до виконання Робіт субпідрядні організації та вести контроль за виконанням ними Робіт. У разі залучення субпідрядників Підрядник зобов'язаний перевірити наявність необхідних ліцензій і відповідає перед Замовником за дії субпідрядних організацій, як за свої власні. Підрядник бере на себе можливий ризик неякісного виконання робіт з боку субпідрядників та своєчасність і повноту розрахунків з ними. Згідно з п. 2.2.14 Договору, Підрядник зобов'язаний виконані Роботи здати Замовнику за Актом виконаних робіт, підписаним обома Сторонами, з докладною калькуляцією щодо кожного виду проведених робіт. Відповідно до п. 2.2.16 Договору, Підрядник має право вимагати оплати за виконані Роботи в порядку і на умовах, визначених цим Договором. Згідно з п. 3.1, 3.2 Договору, всі роботи за цим Договором повинні бути виконані Підрядником в термін до 31 грудня 2010 р. Факт виконання Робіт підтверджується Актом виконаних робіт з калькуляцією по кожній позиції з виконаних Робіт, який підписується Сторонами цього Договору за формою КБ-2 в та довідкою за формою КБ-3. Пунктами 4.1, 4.2 Договору передбачено, що вартість Робіт за цим Договором вказана у вільному кошторисному розрахунку вартості будівництва (реконструкції гуртожитку № 1; шифр 269) і становить 5033,778 тис. грн., в т.ч. ПДВ. Всі розрахунки між Сторонами проводяться при наявності двох документів: (1) підписаного Сторонами Акта виконаних робіт і (2) рахунку Підрядника за фактично виконані Роботи. Всі розрахунки між Сторонами проводяться протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання Акту виконаних робіт Замовником та отримання ним рахунка Підрядника на оплату. Оплата роботи здійснюється Замовником в безготівковій формі, банківським переказом. Згідно з п.4.6 Договору, у разі залучення Підрядником третіх осіб (субпідрядників), всі можливі розрахунки з субпідрядними організаціями Підрядник здійснює самостійно за свій рахунок. Пункт 9.1 Договору передбачає, що цей Договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами і діє до моменту повного виконання ними всіх прийнятих на себе зобов'язань. Згідно з пп.10.1.1. п.10.1, п.10.2 Договору, до цього Договору додаються: додаток № 1 - Кошторисний розрахунок АВК-3. Всі додатки до Договору є його невід'ємними частинами. (т.1, а.с.20-23).

Вказаний договір підписаний від імені TOB «ІСРЗ»- генеральним директором ОСОБА_5, та від імені TOB «Монтаж-23» - директором ОСОБА_6

Судом також встановлено, що 17.09.2010 року за №11-05-04298 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області на адресу «Іллічівський судноремонтний завод»у формі ТОВ надано лист-згоду, в якому повідомляється, що за результатами засідання спільної комісії з питань проведення орендарем - TOB «ІСРЗ»невід’ємних поліпшень орендованого державного майна - реконструкції гуртожитку №1 TOB «ІСРЗ», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 який входить до складу об’єкту оренди цілісного майнового комплексу «Іллічівський судноремонтний завод»згідно договору оренди від 05.09.2003 року № 687, за рахунок амортизаційних відрахувань, нарахованих на орендовані основні засоби ЦМК «Іллічівський судноремонтний завод», комісією за участю представника органу управління –Міністерства транспорту та зв’язку України було розглянуто на засіданні зазначене питання та зроблено висновок щодо доцільності проведення реконструкції гуртожитку №1, за рахунок амортизаційних відрахувань, нарахованих на орендовані основні засоби ЦМК на загальну суму 8093,5 тис. грн. Також у листі зазначається, що при здійсненні зазначених поліпшень (реконструкції) орендованого державного майна у подальшому слід керуватись вимогами Порядку надання згоди орендодавця державного майна на здійснення невід’ємних поліпшень орендованого державного майна, інструктивних листів Фонду державного майна України від 19.07.2001 року № 10-20-8880, від 07.06.2004 № 10-36-7683 в частині обов’язковості підтвердження здійснених робіт шляхом надання акту вводу в експлуатацію об’єкта, актів виконаних робіт та аудиторського висновку з доданням усіх передбачених документів (т.1, а.с. 56, 228-229).

З’ясовуючи питання чи мала операція з реконструкції гуртожитку відповідно до укладеної угоди реальний (товарний) характер, досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суд виходить з наступного.

До спірних правовідносин з приводу правильності формування податкового кредиту за господарськими операціями позивача підлягають застосуванню норми Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на момент формування податкового кредиту.

Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 зазначеного Закону, а саме, первинні можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні»на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Судом встановлено, що виконання вищевказаного договору № 49-311-08 підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт по реконструкції 9-типоверхової будівлі гуртожитку TOB «ІСРЗ» за грудень 2010 року від 31.12.2010 року, підписаними представниками TOB «ІСРЗ» та TOB «Монтаж-23» (т.1, а.с.123-128, 136-139, 144-148, 153-156). При цьому, в примітках до вказаних актів зазначається, що будівельні роботи –це будівельні, монтажні, пусконаладчі та інші роботи, які виконуються при новому будівництві, реконструкції, реставрації, при капітальному та поточному ремонтах будівель та споруд. Як зазначається у вказаних актах, вони складені на підставі локальних кошторисів.

В свою чергу, в обґрунтування фактичності здійснення господарської операції, позивачем надано до суду копію довідки про вартість будівельних робіт та затрати за грудень 2010 року (т.1, а.с.25); копії підсумкових відомостей ресурсів (витрати за фактом) за грудень 2010 року (т.1,а.с.129-135,140-143,149-152,157-162), копії зведених кошторисних розрахунків вартості будівництва з реконструкції гуртожитку (т.1, а.с.231-250, т.2, а.с.1-81) та копії експертних висновків по кошторисній документації на реконструкцію гуртожитку (т.1, а.с.107-115).

Факт виконання вказаного договору № 49-311-08 підтвержується також відповідною податковою накладною. Так, в матеріалах справи міститься копія податкової накладної № 95 від 31.12.2010 року на загальну суму 1558000,00 грн., з яких ПДВ –259666, 67 грн., виданої TOB «Монтаж-23» на виконання умов договору № 49-311-08 від 25.09.2008 року (т.1, а.с.24), яка є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, та наявність якої під час перевірки відповідачем не заперечувалась.

Судом встановлено, що 31.12.2010 року позивачем було отримано від його контрагента TOB «Монтаж-23»вказану податкову накладну, належним чином оформлену, відповідно до договору на послуги з реконструкції гуртожитку відповідно до укладеної угоди, що поміж іншого, підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних (т.1, а.с.85).

Суми податку на додану вартість відповідно до вказаної податкової накладної позивач включив до складу податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010 року у розмірі 259666, 67 грн., що підтверджується податковою декларацією з податку на додану вартість за грудень 2010 року та додатками до неї (т.1, а.с.73-74, 103-106).

Відповідно до положення п.1.7 ст. 1 Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту).

Відповідно до п.7.1 ст.7 вказаного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз. 1 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вищенаведеного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час формування податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вже встановлено судом, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період були надані податкова декларація та податкова накладна, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків, та порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Водночас, суд зазначає, що нормами Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Як вже встановлено судом, позивачем отримано від його контрагента TOB «Монтаж-23»належним чином оформлену податкову накладну та інші супровідні документи, відповідно до укладеної угоди, що, поміж іншого, підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних.

Також, як встановлено судом, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна, що також підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових накладних.

Водночас, суд зазначає, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, судом встановлено, що відповідна податкова накладна у позивача на час перевірки була наявна.

Судом встановлено, що будівельні роботи по договору № 49-311-08 по реконструкції гуртожитку згідно рахунку № СФ-0000003 від 18.01.2011 року оплачено позивачем в повному обсязі грошовими коштами, в тому числі з урахуванням суми податку на додану вартість, що підтверджується платіжним дорученням № 212 від 20 січня 2011 року (т.1, а.с.73).

Також, представником позивача, окрім зазначеного вище, у судовому засіданні в підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій за вищевказаним договором підряду та на підтвердження факту отримання позивачем від його контрагента-постачальника будівельних робіт, було надано копію декларації про готовність об’єкта до експлуатації по реконструкції існуючої будівлі гуртожитку №1 TOB «ІСРЗ», зареєстрованої 13.07.2011 року в інспекції ДАБК в Одеській області (т.1, а.с.163-168, 230); копію аудиторського висновку Аудиторської фірми «Ідеал»від 22.07.2011 року (т.1, а.с.226), в якому, зокрема, зазначається, що за результатами проведеної перевірки аудиторська фірма має достатні підстави для висловлювання думки про те, що протягом грудня 2008 року –квітня 2011 року «Іллічівський судноремонтний завод»у формі ТОВ здійснило витрати, пов’язані з проведенням реконструкції та додаткових робіт по реконструкції будівлі гуртожитку №1 TOB «ІСРЗ», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 7952855 грн.91 коп., що підтверджується актами прийому виконаних будівельних робіт, оформлених у відповідності з нормами діючого законодавства України (за винятком зауважень, викладених в тексті аудиторського звіту); а також копію наказу «Іллічівський судноремонтний завод»у формі ТОВ від 22.07.2011 року № 180/1 «Про введення в експлуатацію гуртожитку №1»(т.1, а.с.227).

Таким чином, позивачем під час розгляду справи підтверджено належними доказами факт отримання позивачем від його контрагента-постачальника TOB «Монтаж-23» будівельних робіт.

Разом з тим, в судовому засіданні судом встановлено та представником відповідача не спростовано, що відповідачем не направлялось до позивача жодних запитів щодо надання документів, що підтверджують здійснення господарської діяльності позивача для проведення вказаної перевірки позивача.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про реальність господарських операції щодо отримання позивачем від його контрагента-постачальника TOB «Монтаж-23» будівельних робіт, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

При цьому, суд зазначає, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Окрім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечувалася відповідачем.

Окрім того, суд зазначає, що діючим законодавством, не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації .

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Невиконання такими особами свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4., п.п.7.5.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних робіт, на підставі податкової накладної, оформленої належним чином та виданої підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість.

Стосовно висновків ДПІ про те, що угода, укладена між «Іллічівський судноремонтний завод»у формі товариства з обмеженою відповідальністю та товариством з обмеженою відповідальністю «Монтаж-23»є нікчемною та не спричиняє реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно із ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язанні із його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Судом також враховується, що визначальною умовою встановлення нікчемності правочину є його укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи, що підписувала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

В свою чергу, податковим органом до суду не надано доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між TOB «ІСРЗ»та ТОВ «Монтаж-23»та підтверджували висновки акту перевірки.

Під час розгляду справи, судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладеного договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним.

Суд зазначає, що укладений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване заниження податку на додану вартість, - судом не встановлено.

Наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної і сплата вартості отриманих послуг з податку на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, видані ТОВ «Монтаж-23», за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред’являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Підстав для висновку про те, що TOB «ІСРЗ»сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в межах виконання угод, які суперечать вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому є нікчемними, судом не встановлено. А отже, фактичні обставини об’єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Монтаж-23»і правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість на оплату вартості отриманих робіт, відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковою накладною, яка виписана на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З огляду на зазначені норми законодавства та враховуючи обставини справи, суд не вбачає підстав для віднесення договору підряду № 17 (49-311-08) від 25.09.2008 р., укладеного між TOB «ІСРЗ»та TOB «Монтаж-23»до нікчемних угод, як таких, що завідомо суперечать інтересам держави, а відтак вважає правомірним віднесення TOB «ІСРЗ»до складу податкового кредиту за грудень 2010 року суми податку на додану вартість у розмірі 254473 грн.

Водночас, суд вважає безпідставним посилання представника відповідача як на підставу відмови у задоволенні позову на те, що позивачем була сплачена сума грошового зобов’язання, визначена оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, оскільки вказана обставина не позбавляє позивача права на звернення до суду з вимогою щодо оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд вважає, що визначення відповідачем TOB «ІСРЗ»суми грошового зобов’язання по податку на додану вартість є протиправним, а отже і накладення штрафних (фінансових) санкцій на підставі цих порушень є також протиправним.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб’єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення, щодо нарахування позивачу грошового зобов’язання з податку на додану вартість.

Будь-яке рішення чи дії суб’єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об’єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб’єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

На переконання суду, своїм рішенням відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим податковим законодавством, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.1 ч.2 ст.162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи його окремих положень.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області № 0000392350 від 25.03.2011 року, підлягає скасуванню, як таке, що винесене протиправно, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 158 –163,167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов «Іллічівський судноремонтний завод» у формі товариства з обмеженою відповідальністю до державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області № 0000392350 від 25.03.2011 року, яким «Іллічівський судноремонтний завод»у формі товариства з обмеженою відповідальністю збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 318091 грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 16 січня 2012 року.

Суддя О.М. Соколенко